Із щоденникових записів О.Довженка

🎬🎞 10 вересня 1894 року на хуторі В’юнище (нині смт Сосниця) Чернігівської області народився Олександр Довженко. Художник і письменник, захоплений красою й гармонією у житті. Вимогливий і невтомний режисер із залізною силою волі, фільми якого стали новим словом у світовій кінематографії, а кінострічка «Земля» увійшла до десятки найкращих фільмів усіх часів.

Живучи у вигнанні в москві, Довженко сумував за Україною, мріяв повернутися на рідну землю. Незадовго до смерті митець писав до президії Спілки письменників УРСР: «Вертатись хочу на Вкраїну. Президіє! Допоможи мені житлом: давно колись його одібрано в мене. Великої квартири мені не треба. Тільки треба мені, аби з одного бодай вікна було видно далеко. Щоб міг я бачити Дніпро і Десну десь під обрієм, і рідні чернігівські землі, що так настирливо ночами почали маритись мені...» Відповіді він не отримав. 

Український геній досі лежить у нелюбій холодній ворожій москві.

💬 Єдина країна в світі, де не викладалася в університетах історія цієї країни, де історія вважалася чимось забороненим, ворожим і контрреволюційним, – це Україна (...) Де ж рождатися, де плодитися дезертирам, як не у нас? Де рости слабкодухим і запроданцям, як не у нас?

Із щоденникових записів. 14/4 1942

💬 Якщо вибирати між красою і правдою, я вибираю красу. У ній більш глибокої істини, ніж втодній лише голій правді. Істинне тільки те, що прекрасне.

І коли ми не постигнемо краси, ми ніколи не зрозуміємо правди ні в минулому, ні в сучаснім, ні в майбутньому. Краса нас усьому вчить. Ся проста істина лишилася, проте, не признаною, особливо ворогами високих мислей і почуттів. Краса – верховний учитель.

Доказ цьому мистецтво – малярі, скульптори, архітектори, поети. Що б нам лишилося од Риму, од Ренесансу, коли б їх не було?

У всьому людському я хочу шукати красу, себто істину. З А. Ф[ранса]

Із щоденникових записів. Без дати. Листок міститься після запису від 30/4 1944 p.

💬 Світ огидний і страшний. Планетарне безумство цілком очевидне, коли дивлюсь підряд коробок двадцять хроніки-кіно, німецької, нашої, англійської і американської. Все як на долоні. Вся розтерзана, споганена земля... 

Із щоденникових записів. 24/2 1945

💬 Чого я хочу? Що мені треба? Роботи. Я хочу роботи. І трохи радості. Я матиму роботу і не матиму радості. Я не можу радуватися, коли навколо мене людям погано. Мені соромно, так соромно, ніби я винен, що люде бідні, погано одягнені, невлаштовані й перевтомлені. Ніби я обдурив їх, чогось їм набрехав і витягаю з них жили, ніби я одняв у них свята, і спокій, і лагідну вдачу і зробив їх нещасливими... Герої вони чи ні? Герої. Більш – дважди, стонажди герої і страстотерпці.

По своїй натурі я не можу, не вмію бути вдоволеним. Я з нещасливими, з бідними, з невлаштованими. Я помічав се за собою завжди. Очевидно, се від моєї невгамовної уяви і од якихось житейських стародавніх травм. ...Світова війна закінчилась атомною бомбою. Я хочу працювати. І хочу вірити до смерті, що не потрібні будуть уже людству танки, і гармати, і весь оцей смітник атавістичних дурниць, всі оці пам'ятники великим вбивцям і їх коням і готтентотські почесті снайперам, маршалам... Що буде мир. Що не потрібні будуть герої-мученики. 

Із щоденникових записів. 23/9 1945

💬 Бог у людині. Він є або немає. Але повна його відсутність – се великий крок назад і вниз. У майбутньому люде прийдуть до нього. Не до попа, звичайно, не до приходу. До божественного в собі. До прекрасного. До безсмертного. І тоді не буде гнітючої сірої нудьги, звірожорстокого, тупого і скучного, безрадісного будня.

Із щоденникових записів. 5/1 1946

Художник Святослав Божій («Портрет Олександра Довженка»)